З А К О Н У К Р А Ї Н И
Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю
в Україні
{ Назва Закону із змінами, внесеними згідно із Законом
N 2249-VIII ( 2249-19 ) від 19.12.2017 }
{ У назві та тексті Закону слова "Українська РСР",
"Рада Міністрів Української РСР", "Міністерство
соціального забезпечення" у всіх відмінках замінено
відповідно словами "Україна", "Кабінет Міністрів
України", "Міністерство соціального захисту
населення" у відповідних відмінках згідно із Законом
N 204/94-ВР від 14.10.94 }
{ У тексті Закону слова "Міністерство економіки України",
"місцеві Ради народних депутатів" в усіх відмінках
замінено відповідно словами "центральний орган виконавчої
влади з питань економічної політики", "органи місцевого
самоврядування" у відповідних відмінках, а слова
"Міністерство соціального захисту населення України",
"Міністерство праці та соціальної політики України",
"Міністерство праці України" в усіх відмінках замінено
словами "центральний орган виконавчої влади з питань
праці та соціальної політики" у відповідних відмінках
згідно із Законом N 860-IV ( 860-15 ) від 22.05.2003 }
{ У тексті Закону слова "Фонд України соціального захисту
інвалідів" у всіх відмінках замінено словами "Фонд
соціального захисту інвалідів" у відповідному відмінку
згідно із Законом N 1773-IV ( 1773-15 ) від 15.06.2004 }
{ У тексті Закону слова "інвалід", "дитина-інвалід" та "інвалід з
дитинства" в усіх відмінках і числах замінено відповідно словами
"особа з інвалідністю", "дитина з інвалідністю" та "особа з
інвалідністю з дитинства" у відповідному відмінку і числі, крім
частини першої статті 11 і другого речення статті 37 цього Закону
згідно із Законом N 2249-VIII ( 2249-19 ) від 19.12.2017 }
Цей Закон визначає основи соціальної захищеності осіб з
інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими
громадянами можливості для участі в економічній, політичній і
соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов,
які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати
права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб
життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і
інтересами.
{ Преамбула із змінами, внесеними згідно із Законом N 4213-VI
( 4213-17 ) від 22.12.2011 }
Стаття 1. Особи з інвалідністю в Україні володіють усією
повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і
свобод, закріплених Конституцією України ( 254к/96-ВР ), законами
України та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких
надана Верховною Радою України.
{ Частина перша статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 4213-VI ( 4213-17 ) від 22.12.2011 }
Центральні і місцеві органи виконавчої влади та органи
місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації
(незалежно від форми власності і господарювання, виду діяльності і
галузевої належності), їх філії, відділення, представництва, що
ведуть окремий облік результатів фінансової та господарської
діяльності, банки та інші фінансові установи, а також
представництва іноземних юридичних осіб (у тому числі міжнародних
організацій), які використовують працю найманих працівників -
громадян України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами
України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою
України (далі - підприємства, установи та організації), фізичні
особи, які використовують найману працю, залучають представників
громадських організацій осіб з інвалідністю до підготовки рішень,
що стосуються прав та інтересів осіб з інвалідністю.
{ Частина друга статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 860-IV ( 860-15 ) від 22.05.2003; в редакції Законів N 2960-IV
( 2960-15 ) від 06.10.2005, N 4213-VI ( 4213-17 ) від 22.12.2011 }
{ Частину третю статті 1 виключено на підставі Закону
N 4213-VI ( 4213-17 ) від 22.12.2011 }
Стаття 2. Особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом
функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може
призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава
зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з
іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Дискримінація за ознакою інвалідності забороняється.
Стаття 3. Інвалідність як міра втрати здоров'я визначається
шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної
експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує
формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
{ Частина перша статті 3 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 5462-VI ( 5462-17 ) від 16.10.2012 }
Стаття 4. Діяльність держави щодо осіб з інвалідністю
виявляється у створенні правових, економічних, політичних,
соціальних, психологічних та інших умов для забезпечення їхніх
прав і можливостей нарівні з іншими громадянами для участі в
суспільному житті та полягає у:
виявленні, усуненні перепон і бар'єрів, що перешкоджають
забезпеченню прав і задоволенню потреб, у тому числі стосовно
доступу до об'єктів громадського та цивільного призначення,
благоустрою, транспортної інфраструктури, дорожнього сервісу
(далі - об'єкти фізичного оточення), транспорту, інформації та
зв'язку, а також з урахуванням індивідуальних можливостей,
здібностей та інтересів - до освіти, праці, культури, фізичної
культури і спорту;
охороні здоров'я;
соціальному захисті;
забезпеченні виконання індивідуальної програми реабілітації
осіб з інвалідністю;
наданні пристосованого житла;
сприянні громадській діяльності.
Соціальний захист осіб з інвалідністю є складовою діяльності
держави щодо забезпечення прав і можливостей осіб з інвалідністю
нарівні з іншими громадянами та полягає у наданні пенсії,
державної допомоги, компенсаційних та інших виплат, пільг,
соціальних послуг, здійсненні реабілітаційних заходів,
встановленні опіки (піклування) або забезпеченні стороннього
догляду.
Пільги особам з інвалідністю надаються на підставі
посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, пенсійного
посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної
допомоги відповідно до законів України "Про державну соціальну
допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з
інвалідністю" ( 2109-14 ), "Про державну соціальну допомогу
особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю"
( 1727-15 ), в яких зазначено групу та причину інвалідності (для
повнолітніх осіб), категорію "дитина з інвалідністю" (для дітей),
а також у відповідних випадках вказано їх основні нозологічні
форми захворювань (по зору, слуху та з ураженням опорно-рухового
апарату).
{ Частина третя статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 2249-VIII ( 2249-19 ) від 19.12.2017 }
Стаття 5. Порядок та умови визначення потреб у зв'язку з
інвалідністю встановлюються на підставі висновку медико-соціальної
експертизи та з врахуванням здібностей до професійної і побутової
діяльності особи з інвалідністю. Види і обсяги необхідного
соціального захисту особи з інвалідністю надаються у вигляді
індивідуальної програми медичної, соціально-трудової реабілітації
і адаптації.
Стаття 6. Захист прав, свобод і законних інтересів осіб з
інвалідністю забезпечується в судовому або іншому порядку,
встановленому законом.
Громадянин має право в судовому порядку оскаржувати рішення
органів медико-соціальної експертизи про визнання чи невизнання
його особою з інвалідністю.
{ Частина друга статті 6 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 1000-V ( 1000-16 ) від 03.05.2007 }
{ Частину третю статті 6 виключено на підставі Закону
N 4213-VI ( 4213-17 ) від 22.12.2011 }
Стаття 7. Законодавство про соціальну захищеність осіб з
інвалідністю в Україні складається з цього Закону та інших актів
законодавства, що видаються відповідно до нього.
Органи місцевого самоврядування зобов'язані інформувати осіб
з інвалідністю про зміни і доповнення законодавства про соціальну
захищеність осіб з інвалідністю.
Нормативно-правові акти, які стосуються матеріального,
соціально-побутового і медичного забезпечення осіб з інвалідністю,
розробляються за участю громадських організацій осіб з
інвалідністю.
{ Статтю 7 доповнено частиною третьою згідно із Законом N 1773-IV
( 1773-15 ) від 15.06.2004 }
Стаття 8. Державне управління з питань забезпечення прав осіб
з інвалідністю та їх соціальної захищеності здійснюється в межах
повноважень центральними та місцевими органами виконавчої влади,
органами місцевого самоврядування.
{ Стаття 8 в редакції Закону N 4213-VI ( 4213-17 ) від
22.12.2011 }
Стаття 9. Центральні та місцеві органи виконавчої влади,
органи місцевого самоврядування за участю громадських організацій
осіб з інвалідністю, у межах своїх повноважень здійснюють
розроблення та координацію довгострокових і короткострокових
програм з реалізації державної політики щодо осіб з інвалідністю
та контролюють їх виконання, сприяють розвитку міжнародного
співробітництва з питань, що стосуються осіб з інвалідністю.
{ Частина перша статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 1697-VII ( 1697-18 ) від 14.10.2014 }
III. ГРОМАДСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ ОСІБ З ІНВАЛІДНІСТЮ
Стаття 12. Громадські організації осіб з інвалідністю, їх
спілки створюються з метою забезпечення рівних прав і можливостей
осіб з інвалідністю та їх соціального захисту, виявлення, усунення
перепон і бар'єрів, що перешкоджають забезпеченню прав і
задоволенню потреб таких осіб, у тому числі стосовно доступу їх
нарівні з іншими громадянами до об'єктів фізичного оточення,
транспорту, інформації та зв'язку, а також з урахуванням
індивідуальних можливостей, здібностей та інтересів - до освіти,
праці, культури, фізичної культури і спорту, надання соціальних
послуг, залучення осіб з інвалідністю до суспільної діяльності,
здійснення громадського контролю за дотриманням прав осіб з
інвалідністю, представництва їхніх інтересів та усунення будь-яких
проявів дискримінації стосовно осіб з інвалідністю та мають право
користуватися пільгами і преференціями, передбаченими
законодавством.
Стаття 15. { Частину першу статті 15 виключено на підставі
Закону N 860-IV ( 860-15 ) від 22.05.2003 }
Місцеві органи громадських організацій осіб з інвалідністю, а
також трудові колективи їх підприємств (об'єднань), установ і
організацій вправі вносити в органи місцевого самоврядування
пропозиції з питань соціального захисту осіб з інвалідністю.
Стаття 16. Порядок створення, діяльності і ліквідації
громадських організацій осіб з інвалідністю регулюється
законодавством України про громадські організації, статутами цих
організацій, зареєстрованими у встановленому порядку.
Стаття 17. З метою реалізації творчих і виробничих
здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних
програм реабілітації їм забезпечується право працювати на
підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися
підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена
законом.
{ Частина перша статті 17 в редакції Закону N 3483-IV ( 3483-15 )
від 23.02.2006 }
Відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по
службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення особи
з інвалідністю на іншу роботу без її згоди з мотивів інвалідності
не допускається, за винятком випадків, коли за висновком
медико-соціальної експертизи стан його здоров'я перешкоджає
виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці
праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її
характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я осіб з
інвалідністю.
{ Частина третя статті 17 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 2249-VIII ( 2249-19 ) від 19.12.2017 }
Стаття 18. Забезпечення прав осіб з інвалідністю на
працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про
виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього
звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної
служби зайнятості.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві,
де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з
інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також
рекомендацій медико-соціальної експертизи.
{ Частина друга статті 18 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 2249-VIII ( 2249-19 ) від 19.12.2017 }
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які
використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати
робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому
числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з
урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати
інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством,
надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для
організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати
Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та
працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому
Кабінетом Міністрів України.
{ Частина третя статті 18 в редакції Закону N 2249-VIII
( 2249-19 ) від 19.12.2017 }
Особам з інвалідністю, які не мають змоги працювати на
підприємствах, в установах, організаціях, державна служба
зайнятості сприяє у працевлаштуванні з умовою про виконання роботи
вдома.
Стаття 26. Підприємства, установи та організації зобов'язані
створювати умови для безперешкодного доступу осіб з інвалідністю
(у тому числі осіб з інвалідністю, які використовують засоби
пересування та собак-поводирів) до об'єктів фізичного оточення.
Власники та виробники транспортних засобів, виробники та замовники
інформації (друковані засоби масової інформації,
телерадіоорганізації тощо), оператори та провайдери
телекомунікацій повинні забезпечувати надання послуг і виробництво
продукту з урахуванням потреб осіб з інвалідністю.
Стаття 36. Матеріальне, соціально-побутове і медичне
забезпечення осіб з інвалідністю здійснюється у вигляді грошових
виплат (пенсій, допомог, одноразових виплат), забезпечення
медикаментами, технічними й іншими засобами, включаючи друковані
видання із спеціальним шрифтом, звукопідсилюючу апаратуру та
аналізатори, а також шляхом надання послуг по медичній,
соціальній, трудовій і професійній реабілітації, побутовому та
торговельному обслуговуванню.
{ Стаття 36 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1773-IV
( 1773-15 ) від 15.06.2004 }
_03_03.png)
