Правцевлаштування людей з інвалідністю

Інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або з уродженими дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності, потреби в соціальній допомозі та захисті.

Правові принципи працевлаштування інвалідів закріплені у низці законодавчих актів, які зобов’язують роботодавця створити спеціальні робочі місця для інвалідів і сприяти їх працевлаштуванню з урахуванням обмежених фізичних можливостей.

Право інвалідів на працю закріплено у Конституції та законах України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 р. № 875-XII (далі — Закон № 875) і «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 р. № 2694-ХІІ.

Згідно зі ст. 19 Закону № 875 для підприємств, установ, організацій, у тому числі й громадських організацій інвалідів, а також фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб — у кількості одного робочого місця.

У ст. 18 Закону № 875 прямо встановлено обов’язок роботодавців не лише створювати для працевлаштування інвалідів робочі місця, а й забезпечувати такі умови праці, які відповідали б вимогам їх індивідуальних програм реабілітації, та надавати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством.

Слід пам’ятати, що відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону № 875, не можна відмовляти в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільняти за ініціативою адміністрації, переводити інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи (далі — МСЕК) стан його здоров’я перешкоджає виконанню професійних обов’язків, загрожує здоров’ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров’я інвалідів.

Також необхідно звернути увагу на наявність додаткових гарантій захисту трудових прав працівників-інвалідів, зокрема:

• при прийнятті на роботу інвалідів, які направлені відповідно до рекомендації МСЕК, випробувальний строк не встановлюється (ст. 26 КЗпП);
• строковий трудовий договір підлягає достроковому розірванню на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором (ст. 39 КЗпП);
• робота інвалідів у нічний час, а також залучення інвалідів до надурочних робіт допускається лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (статті 55, 63, 172 КЗпП);
• інвалідам І і ІІ груп надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, а інвалідам ІІІ групи — 26 календарних днів (ст. 6 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 р. № 504/96-ВР, далі— Закон про відпустки);
• працівник-інвалід має право одержати у перший рік роботи на підприємстві щорічну відпустку повної тривалості у зручний для нього час до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи (ст. 10 Закону про відпустки);
• за бажанням, інваліди І і ІІ груп можуть узяти додаткову відпустку без збереження заробітної плати тривалістю до 60 календарних днів, а інваліди ІІІ групи — до 30 календарних днів (ст. 25 Закону про відпустки);

роботодавець зобов’язаний на прохання працівника-інваліда або за вимогами його індивідуальної програми реабілітації, встановити йому неповний робочий день або неповний робочий тиждень та створити пільгові умови праці (ст. 172 КЗпП).