За статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Законодавством установлено гарантії забезпечення права громадян на працю. Так, зокрема, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу.
Згідно з ч.2 ст.24 КЗпП під час укладання трудового договору громадянин зобов’язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров» я та інші документи.
Відповідно до ст..25 КЗпП під час укладання трудового договору забороняється вимагати від осіб, які працевлаштовуються, відомості про їхню партійну і національну належність, походження, реєстрацію місця проживання чи перебування та документи, подання яких не передбачено законодавством.
Пунктом 3 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого наказом Мінпраці, Мінфіну, Мін’юсту України від 28.06.93 р. №43, передбачено, що працівник, який влаштовується на роботу за сумісництвом на інше підприємство, в установу, організацію, повинен пред’явити власнику або уповноваженому ним органу паспорт. Під час прийняття на роботу, що потребує спеціальних знань, власник або уповноважений ним орган має право вимагати від працівника пред’явлення диплома або іншого документа про набуту освіту або професійну підготовку. На осіб, які працюють за сумісництвом, трудові книжки ведуться тільки за місцем основної роботи.
Робота за сумісництвом, оформлена в установленому порядку, в трудовій книжці зазначається окремим порядком. Запис відомостей про роботу за сумісництвом провадиться на бажання працівника власником або уповноваженим ним органом.
Власник або уповноважений ним орган не може відмовити працівникові у прийнятті на роботу за сумісництвом у зв’язку з тим, що він не володіє інформацією щодо наявності в особи основного місця роботи. Така відмова власника або уповноваженого ним органу є неправомірною і вважається порушенням законодавства про працю.
Посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, винні в порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Газета «Праця і зарплата № 20 (1080) від 30 травня 2018 року.
_03_03.png)
