23 жовтня 2019 року Верховний Суд постановив - рішення Апеляційного суду Херсонської області від 17 липня 2017 року скасувати, а рішення Каланчацького районного суду Херсонської області від 29 березня 2017 року залишити в силі.
Більше трьох років знадобилося для того, щоб позивачі отримали судове підтвердження правоти своїх вимог. Ще у вересні 2016 року до Каланчацького районного суду звернулися шестеро громадян з позовом до селянського (фермерського) господарства про внесення змін до договору оренди землі від 06 березня 2007 року шляхом визнання укладеної додаткової угоди до вказаного договору оренди землі, виклавши пункт 9 договору у такій редакції «орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та в розмірі 3% від вартості нормативної грошової оцінки землі». Мотивуючи свої вимоги позивачі вказували, що 06 березня 2007 року між ними та відповідачем було укладено договір оренди землі строком на 15 років. Умовами зазначеного договору передбачено, що орендна плата вноситься у грошовій формі в розмірі 1,5 % від вартості грошової оцінки землі кожному орендодавцю за один повний рік оренди землі. Реалізуючи свої права на перегляд розміру орендної плати, позивачі без успіху неодноразово зверталися до відповідача, щодо перегляду розміру орендної плати. За таких обставин, позивачі змушені були звернутися до суду за захистом своїх прав.
Рішенням Каланчацького районного суду від 29 березня 2017 року у складі судді Ковальчук Олени Валеріївни позов задоволено частково. Розмір орендної плати збільшено до 3% від вартості нормативної грошової оцінки землі. В частині встановлення, що новий розмір орендної плати діє з 2016 року в позові відмовлено, оскільки новий розмір орендної плати буде діяти з моменту набрання рішенням суду чинності.
18 квітня 2017 року відповідач оскаржив вищезазначене рішення і 17 липня 2017 року апеляційну скаргу було задоволено. Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що звертаючись із позовом за захистом своїх порушених прав, позивачі посилались, як на підставу позову, обов’язок орендаря сплачувати орендну плату з урахуванням рівня інфляції, однак таких позовних вимог не заявлено. Позивачем обрано спосіб захисту про визнання укладеною додаткової угоди, яка сторонами не укладена та умови якої сторони не погодили: про зміну розміру орендної плати в розмірі 3% замість 1,5% за договором.
23 серпня 2017 року позивачі подали касаційну скаргу, яку 23 жовтня 2019 задоволено Верховним Судом.
Касаційна інстанція зауважила наступне.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд, всупереч статей 303, 315 ЦПК України 2004 року, належним чином не встановив в повному обсязі фактичних обставин справи, що мають суттєве значення для її вирішення, не надав належної оцінки наданим сторонами доказам у їх сукупності та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що позивачами обрано спосіб захисту про визнання укладеною додаткової угоди, яка сторонами не укладена та умови якої сторони не погодили: про зміну розміру орендної плати в розмірі 3% замість 1,5% за договором.
Висновки апеляційного суду про те, що Указ Президента України від 19 серпня 2008 року N 725/2008 «Про невідкладні заходи щодо захисту власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)» та постанова Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2011 року № 1185 «Про внесення змін до Методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів», не впливають на визначений договором розмір орендної плати за земельні ділянки приватної власності та не є підставою для автоматичної зміни умов договору оренди є помилковими, адже саме у обраний позивачами спосіб захисту порушеного права, вони можуть привести у відповідність до чинного законодавства умови цього договору.
Звертаючись до суду з позовом про зміну розміру орендної плати з 1,5 % на 3 % від нормативної грошової оцінки позивачі, як на підставу збільшення розміру орендної плати, посилалися на інфляційні процеси, зростання цін, підвищення тарифів на електроенергію, водопостачання, що призвело до удорожчання проживання.
Встановивши, що відбулась зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки в сторону збільшення та відповідно до пунктів 288.5.1., 288.5 статті 288 Податкового Кодексу України збільшилася й орендна плата за землю, що знаходиться у користуванні відповідача, а відповідач ухиляється від внесення змін до договору оренди землі, отже суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вимоги позивачів щодо внесення змін до договору оренди землі є правомірними.
Таким чином, суд першої інстанції в повному обсязі встановив всі обставини справи, надав їм належну оцінку, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне, обґрунтоване і справедливе рішення.
Апеляційний суд вищевикладеного не врахував та дійшов помилкового висновку про недоведеність позовних вимог й наявність правових підстав для відмови у позові.
_03_03.png)
